Історія досліджень берилу і топазу в Україні започаткована у другій половині XIX ст. Г. Й. Осовським. У 1867 р. він в околицях сс. Гута і Писарівка Житомирського повіту звернув увагу на нагромадження зразків кременю, перемішаних із уламками димчастого кварцу, моріону та гірського кришталю серед каолінової маси - продуктів руйнування перекритих малопотужними пухкими відкладами гранітних пегматитів.
Невдовзі Г. Й. Осовський у цій місцевості знайшов кристали топазу і берилу. Нині топази і берили з камерних пегматитів Волинського родовища (Коростенський плутон) - єдине джерело видобутку ювелірного, колекційного та технічного топазу в Україні. Серед українських топазів відомі кристали-гіганти - рекордсмени у Європі та Азії, які виросли в заноришах і за абсолютною вагою увійшли до неофіційного всесвітнього переліку кристалів- унікумів.
Перспективною на топази вважається також зона вилуго-вування, де виявлено індивіди розміром до 12 см і більше. Поодинокі кристали знайдено в порожнинах графічної, пегматоїдної й польовошпатової зон, включення (до 1 мм) - у кварці, а також у кварц-топазових грейзенових утвореннях. Розміри кристалів топазу різні. У пегматоїдній, графічній і польовошпатовій зонах мінерал утворює порівняно невеликі (до 5-9 см по [001] і 2-4 см уздовж [010]) водянопрозорі або слабо забарвлені у блакитний чи рожевий колір кристали ільменського типу. Великі кристали виявлено й видобуто лише в заноришах. Найбільший волинський кристал топазу, який не зберігся, важив 117 кг. Його було видобуто 1965 р. в одному з так званих топазових об’єктів, загальна маса видобутих кристалів якого перевищувала 500 кг. Всього було знайдено майже 100 кристалів, два з них важили понад 100 кг.
Топаз Волині - добре індивідуалізований мінерал. Переважа-ють одноголові кристали - поодинокі та їх зростки. Двоголові кристали рідкісні і зафіксовані здебільшого у зоні вилугову¬вання. Прозорість кристалів різна і найбільше залежить від їхньої тріщинуватості та кількості в них включень — твердих і газово-рідких. За забарвленням кристали топазу поділяють на однобарвні (блакитні, зелені, рожеві) та двобарвні (блакитно (зеленкувато)-рожеві). Забарвлення топазу не стійке (радіа¬ційне), кристали знебарвлюються після тривалої дії сонячних променів або нагріванням (300-320°С).
У 1930 р. Б. О. Гаврусевич, якому були відомі поодинокі знахідки зразків берилу в корі вивітрювання району ще з часів геологічного опису місцевості Г. Й. Осовським (1867), писав: «Цей тип пегматитів обіцяє знахідки цікавих мінералів і в першу чергу берилу». Вже в 1933 р. з’явилась перша публікація Л. Л. Іванова про берил із топазових родовищ Волині.
Нині можемо говорити про велике промислове родовище берилу -Волинське, найбільше в Європі. Характерною особливістю знаходження кристалів берилу в камерних пегматитах Волині є його невизначене розташування (залягання), тобто точно не виявлено приростання індивідів до субстрату. З цим пов’язана ще одна особливість мінералу - відсутність друз із берилом в моно- чи полімінеральних. Зазвичай поодинокі або згруповані кристали берилу трапляються в заноришах серед глинисто-слюдисто-кварцового агрегату. На загал берил у середньому наявний в одному з десяти тіл. Маса кристалів у них становить 0,1-0,5 кг і до перших десятків кілограмів.
Винятком є один унікальний пегматит з горизонту 50-100 м, з якого видобуто берилу вищого сорту більше, ніж з усіх інших разом узятих пегматитів родовища. За хімічним складом кристали берилу з камерних пегматитів Волині вирізняються двома особливостями: низьким вмістом лужних елементів (сума їх не перевищує 0,35 мас. %) і двовалентного заліза з одночасним підвищеним вмістом тривалентного (до 1,5 мас. %).
Більшість зразків волинського берилу мають зелене забарвлення різних відтінків: оливково-, трав’янисто-, салатово-, блідо-, бруднувато-, пляшково-зелене тощо.
У межах родовища і відповідно до забарвлення виявлено такі різновиди берилу: берил звичайний - зелений; геліодор - золотисто-жовтий; аква¬марин «синювато-зелений; гошеніт - безбарвний. Серед видобу¬тих кристалів основну масу складають звичайний берил і геліодор, а аквамарин і гошеніт - поодинокі знахідки.
Прозорість кристалів різна — від цілком прозорих до напівпрозорих і непрозорих - і обумовлена наявністю включень, тріщин, рельєфу на гранях. Анатомічно кристали досить однорідні. Індивіди із зональним розподілом забарвлення дуже рідкісні.
Обрис переважної більшості індивідів — стовпчастий, габітус — призма¬тичний, а порівняно невеликих, слабко забарвлених у ясний зеленкувато-жовтий колір — списоподібний.
Комментариев нет:
Отправить комментарий